Украї́нська мо́ва (МФА: [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви — ру́ська, руси́нська[9][10][11][* 2]) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні[12], офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі[13], Молдові[14][15], Польщі[16], Росії[17][18], Румунії[19], Словаччині[20], Казахстані[21], Аргентині, Бразилії, Великій Британії[22], Канаді[23], США[24]
та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі
послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою
слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу[* 4].
Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].
Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку в різних варіантах.
Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі[34], які затверджуються Міністерством освіти і науки за рекомендаціями фахівців з української мови наукових установ Національної академії наук, інших наукових установ, вищих навчальних закладів[35]. До наукових установ Національної академії наук України, зокрема, належать: Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ (українська мова у зв'язках з іншими мовами).
Щороку 9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови.
Сучасні дослідження, однак, показують, що українська мова у фонетиці та граматиці має більше спільних рис з верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис), нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та словацькою мовами (23 спільні риси), польською мовою (22 спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна риса), сербською та македонською мовами (20 спільних рис), вимерлою полабською мовою (19 спільних рис), словенською мовою (18 спільних рис), ніж з російською (11 спільних рис)[39]. Отже, на підставі цих даних деякі вчені ставлять під сумнів об'єднання української, російської та білоруської мов в одну підгрупу східнослов'янських мов.
Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова[40][41][42] (починаючи з IX — XI ст. обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі — зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови[43], обидва народи до XVI ст. мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову[44][45]).
За типологічною класифікацією, українська — флективна мова[46].
Українська мова, як окрема слов'янська мова, має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов'янських мов — польської, білоруської, російської, болгарської та словацької.
З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та російська мова (62% спільної лексики)[47]. Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова відрізняється від голландської на 37%, а шведська від норвезької на 16%.
Свою специфіку мова виявляє на рівні словотворчих моделей і найбільш рельєфно на рівні лексики — т. зв. лексичних українізмів[48].
На фонетичному рівні[48] українську мову вирізняє:
Також українська мова вплинула на діалекти сусідніх мов, як-от гутор донських козаків («злыдарить» — злидарювати, «кидаться» — скидатися[53], «вон зарас гутарить» — він зараз говорить[54]).
Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова» зрештою поступово перемогло в усіх українських регіонах.
Крім того, у різний час вживали такі назви:
Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].
Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку в різних варіантах.
Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі[34], які затверджуються Міністерством освіти і науки за рекомендаціями фахівців з української мови наукових установ Національної академії наук, інших наукових установ, вищих навчальних закладів[35]. До наукових установ Національної академії наук України, зокрема, належать: Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ (українська мова у зв'язках з іншими мовами).
Щороку 9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови.
Класифікація
За генеалогічною класифікацією, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[36][37][38].Сучасні дослідження, однак, показують, що українська мова у фонетиці та граматиці має більше спільних рис з верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис), нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та словацькою мовами (23 спільні риси), польською мовою (22 спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна риса), сербською та македонською мовами (20 спільних рис), вимерлою полабською мовою (19 спільних рис), словенською мовою (18 спільних рис), ніж з російською (11 спільних рис)[39]. Отже, на підставі цих даних деякі вчені ставлять під сумнів об'єднання української, російської та білоруської мов в одну підгрупу східнослов'янських мов.
Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова[40][41][42] (починаючи з IX — XI ст. обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі — зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови[43], обидва народи до XVI ст. мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову[44][45]).
За типологічною класифікацією, українська — флективна мова[46].
Відмінності від інших слов'янських мов
Схема родинних взаємин слов'янських мов
З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та російська мова (62% спільної лексики)[47]. Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова відрізняється від голландської на 37%, а шведська від норвезької на 16%.
Свою специфіку мова виявляє на рівні словотворчих моделей і найбільш рельєфно на рівні лексики — т. зв. лексичних українізмів[48].
На фонетичному рівні[48] українську мову вирізняє:
- найбільша кількість фонем з усіх слов'янських мов — 48;
- найбільша вокальність — «прозорість», милозвучність[49];
- найбільша кількість кореляційних пар м'яких і твердих приголосних звуків;
- чітке розрізнення [ɪ] (на письмі — и) та [i] (на письмі — і) на фонемному рівні.
- послідовно збереглися флексії кличного відмінка (на відміну від інших східнослов'янських мов)[50];
- паралельно використовуються варіантні флексії давального відмінка для іменників чоловічого роду (напр.: директор-у, директор-ові);
- функціонують паралельні форми творення майбутнього часу: синтетична (ходитиму) та аналітична (буду ходити).
Вплив на інші мови
Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські мови: на польську[51], російську та білоруську літературні мови. До багатьох мов світу увійшли українські слова «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (до польської було запозичено українські слова «hreczka» — гречка, «chory» — хворий, російської «вареники» — вареники; «пасека» — пасіка; «бублик» — бублик, «подполковник» — підполковник[52], румунської «ştiucă» — щука, «holub» — голуб, білоруської «вагітная» — вагітна[52] тощо).Також українська мова вплинула на діалекти сусідніх мов, як-от гутор донських козаків («злыдарить» — злидарювати, «кидаться» — скидатися[53], «вон зарас гутарить» — він зараз говорить[54]).
Назва
Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова» зрештою поступово перемогло в усіх українських регіонах.
Шкільне свідоцтво про навчання в гімназії з руською мовою навчання
- про́ста мова в пізньому середньовіччі на противагу книжній
- коза́цька мова в Гетьманщині (епізодично).[55]
- малоросійська / малоруська мова, або південноросійська / південноруська мова, в Російській імперії
- русинська мова (офіційно), руська мова (розмовно) в Австро-Угорщині
- угроруська, або карпаторуська мова, в Угорщині[56]
- козача / кубанська мова, або просто балачка, на Кубані
- руська мова (офіційно) в Польщі
Комментариев нет:
Отправить комментарий